Надія Іванівна Танчинець (Чендей)
Надія Іванівна Танчинець за фахом фізик, але попри свою фахову заангажованість в якості шкільної вчительки, вона має природну тягу до лірики. Наскільки мені відомо, в університеті вона проходила спеціалізацію з астрономії і відчуття Космосу в житті ніколи її не зраджувало.
Певно, почалося воно із замилування у дитинстві зоряним небом над Новоселицею, де воно надзвичайно просвітлене, чисте й рясне на невідомі й більш знані світила.
Надія Іванівна знала про великі світові обсерваторії та неодмінно й того "Білого Слона " на Чорногорі, але її проникливе око навіть без потужних телескопів уміє проникати в глибини людської душі.
Природні закони й формули вона вміла і вміє заряджувати поетичним словом високої напруги. Присутність поетичного тексту на її уроках. на вчительських корпоративах була обов'язковою й водночас невимушеною.
Сама беручись до пера, не ставила перед собою завдання показати майстер-клас української силабо-тоніки й лексичних багаств. Вона пише про речі буденні, але з тих речей складається життя матері, дружини, педагога.
Прагнучи зібрати під книжковою обкладинкою написане нею досі, автор охоче розкриває читачеві своє власне бачення поетичного Космосу. Не протуберанці й сонячні спалахи вирують в поезії Надії Танчинець, а напрочуд щира жіноча ліричність, яка стане для поціновувача поетичних скарбів справжньою віддушиною. Нині чимало людей береться до літературного ремесла, вбачаючи в цьому певний піар і навіть марнослав'я.
Спостерігаючи рух Оріона по небосхилу, оманливого й таємничого сузір'я, Надія Танчинець прагне через поетичне слово наблизити його тепло й сяйво до людського серця.
В неї для цього є всі підстави: життєвий досвід і життєва мудрість, поетичне обдарування і шарм сучасної інтелігентної, не зовсім сільської дами.
(Передмова Петра Мідянки (член Національної Спілки письменників України) до поезій "Думки вголос" Надії Танчинець)
